пятница, 22 ноября 2024 в 10:56

Пишет Mister_Key:

Чому у вас продається
Портвейн
Червона помада
Корм для котів
Туфлі на підборах
Велосипеди
Кава на банановому молоці
(звідки молоко у бананів узагалі
А під час війни особливо)?
Чому немає черг за хлібом
За свічками
За ібупрофеном і прокладками
За питною водою зрештою?
Чому у вас досі працює каналізація?
Чому така коротка комендантська?
До речі, Київ розбомблений весь?
Ой, приберіть фото, це чутливий контент
У вас ходить міський транспорт?
А лікарні працюють?
А кінотеатри?
Чому нема трудової повинності?
Чому нема військових заводів
На яких всі відбувають трудову повинність
Випилюючи вручну
Гайки для далекобійних ракет?
Припиніть просити далекобійні ракети
Це ескалація
Чому у вас не заборонена музика
Ті ж самі кінотеатри
А ще перукарні
Коти
Футбол
Секс
Персональні автомобілі
Соцмережі
І те саме бананове молоко?
Чому поезія досі дозволена врешті-решт,
Хіба можлива вона після всього,
Що сталося?
Треба було заборонити ще після
Другої світової
Що це за війна у вас така?
Війна має бути не така.
У вас завжди все не як має бути
Подивіться на свій індекс корупції
Подивіться на всрату ще Чорнобилем екологію
Подивіться як ви утискаєте
Хороших росіян!
Чому досі не заборонений
Оцей ваш погордливий хребет
Підпертий зсередини
Щохвилинним усвідомленням
Повсюдної смерті?
Це бляха так красиво
Хрін зна чому
Це так заворожує
Чому у вас досі не заборонено
Жити?
У вас війна
Поводьтеся відповідно

(С) Моє
t.me/maryna_txt/174

---

вторник, 01 октября 2024 в 07:10

Пишет Mister_Key:

Шкільний коридор – неначе боксерський ринг,
В якому лиш треба протриматись до дзвінка.
Із світу чарівних історій, епічних рим
Тебе вириває ударом чиясь рука.
Іх п'ять. Або семеро? Знову сценарій цей:
За дивне волосся, футболку, нашивку, стиль
Отримай відзнаку – синець на своє лице,
А не пощастить, то на місяць – новий костиль.

Навчити себе захищатися – база баз,
В бою пояснити за все – за базар, за шмот,
Колись настає переломний – і перший – раз,
Коли дивна посмішка cкривить кривавий рот,
А морок зіниць розтечеться аж у білкИ,
Бо час розібратися, зрештою, ху із ху.
Коли тонкі пальці стиснуться в кулаки,
А крик стане криком люті, а не страхУ.

І кров потече не з твоєї – з його губи,
Зі стоном впаде на підлогу – він, а не ти.
Того, хто тебе так принижував, мучив, бив –
Його, виявляється, можна перемогти.

Колись настає переломний – і перший – раз:
Арта розривається, танки ідуть на схід.
На них їдуть ті, хто не терпить чужих образ,
Хто спльовує кров – але робить новий підхід.

Підводься з підлоги. Страх люттю проріс і зник.
Так, буде попереду місиво, кров і жерсть.
Та ти собі – сила. Ти сам собі захисник –
Поясниш за прапор. І мову.
І власну честь.

#skladno

Зі святом тих, хто не побоявся

---

четверг, 30 марта 2023 в 23:42

Пишет [J]Arlenne Lhermitte[/J]:

Те, що ще недавно викликало ностальгію, тепер викликає огиду
Вони знищили та покалічили все, що змогли, й навіть більше. Від спогадів до мови спілкування
У мого покоління вкрали частину молодості, частину пам’яті, частину міфології. Вкрали пісні, які ми співали молодими. Вкрали «Вальс Бостон», «Білоруський вокзал», «Пора-пора-порадуемся»… Все, до чого могли дотягтися, забруднили своїми імперськими руками.
Слава богу, Висоцький уже помер, і Галич теж. Інакше сталося б з ними те, що і з Юнною Моріц. Як можна дивитися старі «Три Мушкетери», бачачи перед собою Боярського, що з’їхав з глузду? Як можна дивитися «Рабу Любові» авторства неадекватного Міхалкова?
Телецентр «Останкіно» для мене вже не спогад про молодість, про клуб «Що? Де? Коли?», а фабрика фейків, до якої гидко підійти. Чомусь зовсім не хочеться питати зайвий квиток у московські театри. Машков, Миронов, Безруков… Та про що ви кажете? Маленьку Ахеджакову вигнали за громадянську позицію, позбавили можливості дожити на сцені останні роки.
В Ермітаж, де я вперше побачив Роденівську «Весну», чомусь не тягне. У Лувр, Прадо, Метрополітен тягне, а в Ермітаж — ні. І сам не зрозумію чому. Напевно, щось особливе розлилося в сирому пітерському повітрі, перебиваючи гнилий сморід стоячої води. Рашизм, путінізм, ксенофобія — це вражає більше за шедеври Растреллі.
Навіть про спільну перемогу, сплачену мільйонами життів, згадувати не хочеться. Адже, як з’ясувалося, вони могли перемогти й без нас. Та й чи була перемога, якщо ми «нацисти» та «німецькі поплічники і нас треба знищити»? Звільнити «споконвічно руські землі» від українців. Бомбити Київ. Гвалтувати у Бучі. Понівечити Ірпінь.
Їм було мало вкрасти спогади — одними спогадами ситий не будеш. Вони вкрали Крим. Вони зганьбили ліси під Кремінною, куди я мріяв приїхати порибалити з родиною. Набили їх іржавим залізяччям, мінами, горілими машинами. Вони знищили вікові сосни, отруїли землю напівзогнилими трупами, втопили у Сіверському Дінці свої танки, перегородили розтяжками стежки. Прийшли визволителі! Радійте!
Вони вкрали у нас Бердянськ з його косою, бичками та будинком біля моря. Вкрали Генічеськ із нескінченною Арабаткою. Скадовськ з йодистим запахом водоростей та добірними комарами.
Вони вбили Маріуполь, де жили та познайомилися мої дідусь із бабусею. Вони зруйнували Бахмут, де познайомилися мої тесть та теща. Вони били по Миколаєву, де народилася моя дружина. Вони гатять по Сумській області, де виріс мій батько. Скалічили Чернігів, мучать Харків та Херсон. Моє рідне місто Дніпро тепер ховає вбитих російською ракетою земляків. Вона потрапила до житлового будинку, неподалік будинку моїх батьків. У звичайний житловий будинок.
Їм не дають спокою Одеса, Очаків, Запоріжжя. Вони і їх хочуть перетворити на Маріуполь. Вони все хочуть перетворити на Маріуполь. Заповідна Кінбурнська коса тепер на багато років стане зоною лиха, бо вони туди прийшли. Їм завжди мало. Їм головне не захопити, примножити та покращити, а дотягнутися, вкрасти, зламати, зганьбити, зробити нежитловим, непридатним для використання. Щоб якщо вже не дісталося їм, то й нікому.
Спільного минулого більше немає. Спільне теперішнє — кровопролитна, руйнівна війна. Спільному майбутньому ніколи не бути. Ніхто не захоче мати щось спільне з убивцею, ґвалтівником, злодієм та вандалом.
Вони знищили та покалічили все, що змогли й навіть більше. Від спогадів до мови спілкування. Нема бажання мати нічого спільного. Навіть того, що вже було, згадувати не хочеться. Те, що ще недавно викликало ностальгію, тепер викликає огиду.

(с)Ян Валетов

---

Год войны.

Год назад я сквозь сон слышала дребезжание окон на своем последнем этаже, у меня начинался заслуженный уикэнд с запланированными ноготками,стрижкой и тайским массажем. Недалеко от меня был военный аэродром и я привыкла к учениям,но -суки,какого же хрена в 4 утра-думала я сквозь сон? Потом я лихорадочно пыталась узнать хоть какие то новости,никто нигде не отвечал,мне смог дозвониться тогда еще не-экс муж из Чехии и сказал-срочно собирайся и уезжай,началась война. Я сидела с чашкой кофе в трясущихся руках и звонила дочке в Одессу. Тогда я еще не знала, что мы не сможем выехать с родителями из Нико еще полтора месяца, что в мой дом попадет кассетный снаряд, что мы переживем самые страшные для нас месяцы,но по вечерам под звуки взрывов будем бояться и вздрагивать-но стараться смотреть старые добрые фильмы и танцевать,что я увижу дочку через долгих 2 месяца и мы разрыдаемся посреди торгового центра Новая Каролина в Остраве, что я расстанусь с мужем и год проведу в Чехии...
Сейчас я так же сижу с чашкой кофе,собираюсь на работу,у меня другая новая жизнь,и вскоре она опять поменяется, потому что мы приняли решение возвращаться домой. Меня накрывает переодически беспомощностью,депрессией,ожиданием неизвестности-но я стала сильней,четче ,быстрее и без сожалений принимаю решения.Будущее туманно,ну так оно всегда таковым и было-мы просто тешили себя иллюзией,что мы что- то решаем .

---

Болею сильно,вирус уже 3 недели.Писать сюда ленюсь,много пишу в бумажный дневник,прорвало плотину прямо.

---

Если это можно назвать итогами...

Это был самый страшный и странный год в моей жизни. Я потеряла -или избавилась? -от многого: работа, 25 лет семейной жизни, дом...В моей стране война, я впервые так долго вдали от дома,но мой дом стоит,мои близкие живы, я умудрилась не пропасть и выплыть, сохранив всех дорогих людей,найти работу,жилье,поддержку и прекраснейших новых знакомых. Самое главное открытие года и самое большое разочарование-люди. Тот, с кем думала пройти жизнь до конца,несмотря на разногласия-предал,а посторонние и чужие помогли и стали родными и близкими...Не о чем не жалею, так как основные события этого года от меня не зависили.Стоя на польской границе ночью с одним чемоданом,я еще не знала,что меня ждет самый тяжелый год в моей жизни,который я проведу сама,без родных и близких,но потом мы нашлись и съехались с дочкой,и стало полегче морально. Я считаю,что выдержала испытания,не сломалась,и это самое главное. Самое главное желание на 2023-конечно же,победа Украины и мир! А окна вставим, очистим нашу Украину от погани, вернемся ,наведем порядок. Мы это умеем. Будем жить!

---

среда, 21 декабря 2022 в 21:27

Пишет [J]Arlenne Lhermitte[/J]:

В перші тижні великої війни, ще в стані повного охуїння (медично – в фазі шоку) я ще намагалась якось докричатись, достукатись туди, в росію, я говорила – виходьте на вулиці, робіть щось! Але це було недовго, бо мене інтенсивно підлікували, шок минув, і я доволі швидко поклала на цю тупу діяльність хуй, вона виявилась абсолютно безперспективною, і я розвернулась обличчям до своїх.
Вчора я написала коментар у Акуніна, де побажала росіянам повільно втопитись в своєму гівні, і отримала питання, написане росіянкою, але якоюсь людською мовою, а не оте все, до чого я звикла вже від росіянських громадян. Вона спитала, а що робити абстрактному росіянину, який повністю засуджує війну, виходив на протести, сидів в автозаку, щось робив, але все марно?
Я знаю особисто кількох людей з москви, які намагались щось робити, але дійсно, все це марно. І людей, які не можуть кудись поїхати, бо є старі хворі батьки, нема ніяких перспектив за кордоном, і вони дуже бояться. Я все це розумію, насправді
Але я знаю і іншу сторону. Нас ніхто особливо не чекав за кордоном з тим рівнем комфорту, до якого ми звикли (так, Україна – найкраща країна в Європі за рівнем сервісу та зручності, доступності медицини, та ін.), на який працювали роками як прокляті. Всі, хто попав сюди, живуть далеко не так, як хотіли б. Ніхто не планував свідомо ррраз – і нащось почати вчити, наприклад, румунську чи голландську мову, жити на пташиних правах у когось на горищі, мити посуд чи раптово підвищити свою кваліфікацію до рівня робітника макаронної фабрики в 48 років, з вищою технічною освітою та досвідом управління власнім бізнесом.
І ось тому я розумію, про що спитала мене та свідома антивоєнна баришня у Акуніна. Справа тут в виборі та комфорті.
Стосовно вибору та комфорту, я знаю двох людей з Білорусі. Які приймали участь у заворушеннях в 20-му році, а потім поїхали жити в Польщу, щоб уникнути переслідувань і взагалі не мати нічого спільного з режимом диктатури. Обидва втратили і можливість жити у власному житлі, професійну кар’єру, все почали з нуля
Вибір взагалі важка справа, жорстока. Не буває вибору без втрати.
Коли вибір стоїть між звичнім комфортом та цінностями, і комфорт перемагає (або якісь такі сімейні обставини) – то не такі вже цінні насправді були ті цінності. Звісно, вибір робиться дуже швидко, коли тобі на голову летять бомби. Але це вимушений вибір.
Росіяни трошки розгублені и хотять від нас якогось розуміння (чи, не приведи господи, співчуття?), бо не розуміють такого простого життєвого процесу, як незворотність. Неможливо перекрутити назад колесо подій. Неможливо оживити всіх вбитих українців. М’ясорубку історії неможливо перекрутити назад.
І наслідки будуть їсти великою ложкою всі.
Співчувати бідолашнім росіянам, які не впорались з власною країною – це вже дійсно якийсь стокгольмський синдром. Не треба цього очікувати від нації, яка 301 день чинить опір російському злочину проти людства.
Ми всі добре розуміємо, що найкращий для України варіант – це якщо залити ту частину глобуса бетоном. Тут не було б поділу на поганих та хороших руських.
Якщо у вас є якась здорова частка, яка противиться цьому злочину – тікайте, вчіть китайську, чи де вас там ще приймають, ведіть антивоєнну діяльність, щоб якось відокремлювати себе від режиму, мийте посуд и на перші часи забудьте, що ви великі менеджери, чи, прості господи, лікарі.
Якщо ваш комфорт сильніше – добре, сидіть там, жеріть наслідки, презирство цивілізованого світу, обмеження та все таке інше. То все ваше безумовне право
Єдине, на що ви не маєте будь-якого права – це питати порад в українців.
Земля бетоном, скажемо ми вам
Земля бетоном

(@)Анна Саган

---

Последние дни ,когда иду с работы, хочется встать посреди всего этого великолепия: вертепов,наряженных ёлок,будок с глинтвейном,гирлянд и заорать во всю мощь лёгких:" Аааааааа!!!!" Но,боюсь меня не поймут жители чешской глубинки,где я сейчас проживаю. Между тем,у моих в Одессе второй день нет света....Блядь,вот как это всё пережить и не поехать крышей?

---

Пересмотрела в который раз норвежский "Скам ", он у меня вместо антидепрессантов.
В первые дни войны меня держало вот это:
"Всё постепенно наладится,день за днём. Если день это слишком много,то час за часом. А если час это слишком много,то минута за минутой."
Этой мантрой мы с мамой спасались каждый вечер,когда по нам гатили...
А сейчас вот это:
"Единственное,что мы знаем наверняка- это то,что мы живём сейчас."
Люблю этих дисфункциональные дурачков всем сердцем,они спасли мне рассудок.

---

пятница, 18 ноября 2022 в 00:14

Пишет Mister_Key:

Слова - Павло Коробчук
_____

- побачила вибух на власні очі
- прямо над моєю головою пролетіла ракета
- світла і зв'язку не було до самої ночі
- батареї в квартирі холонуть, вдягнув другого светра
- стіни трусилися, прильот був за кілометр
- дуже страшно самій, скиньте у коменти котиків
- астрологи зафіксували у небі парад ракет
- ми - суспільство ненависті і турботи
- у нашому місті вперше видно Чумацький шлях
- замовив стімпанкову буржуйку на алі
- коли російський пілот повісився - це мертва петля
- Боже, дай нам сил і двісті п'ятдесятий калібр
- при ядерному ударі вдягну мереживну білизну
- як би ми не світилися зсередини - на вулиці морок
- не повірив би ніколи, що матиму ногу зі сплаву люті й заліза
- цікаво буде перечитати ці рядки років за сорок
- ніколи нічого не буду згадувати про війну
- будь ласка, не надсилайте локації вибухів у цей чат
- привіт, мала, вчора я двісті метрів нашої землі повернув
- мільйон гривень назбирали для ЗСУ двоє голих дівчат
- Україна - світовий лідер з підготовки до апокаліпсису
- у нас тепер нема ні квартири, ні сусідів
- купила брату кровоспинне, продала золоті кліпси
- чмоні будуть вічно лежати, хоча своє ще не відсиділи
- війна це безліч історій, і ще більше історій не вимовлених
- перестаньте мірятися відстанями до вибухів
- кулі з білим кінчиком - прокляті, а з червоним - вимолені
- рядовий у підрозділ прибув, а сержант - вибув
- куля в лоб тому, хто скаже, що війна - часи можливостей
- вулиці порожні, зате у метро як ніколи людно
- всю ніч на позиції пахнули м'ята і жимолость
- розкажи, як минули твої 365 днів 24-го лютого
- привези якийсь трофейчик, це моя мрія давня
- повітряна тривога, нема світла і води, а у мене корона
- ну давай, пиши, коли повернешся із завдання
- ну, давай, іди в укриття, вся країна червона
- написав трек, поєднав звуки сирени й трембіти
- вічним буде все жовте, а безсмертним - блакитне
- вічним буде усе, якщо його не бомбити
- та скільки можна просити, котиків скиньте

---

Ну,за Херсон!

Вздрогнем!!! Это что же день такой счастливый и несчастный одновременно? Херсон уже к обеду наш,утром только в Чернобаевке были,пришла на обед-а там радость! не так...РАДОСТЬ!!! А у нас в Нико беда-С-300 опять в пятиэтажку...много жертв...Но за Херсон очень рада,что так стремительно и без потерь для наших ребят.

---

Для меня 10 ноября теперь навсегда день освобождения моей Николаевской области от рашистских захватчиков! Вчера прорыдала весь день, начиная от Снигиревки в 3 часа ночи,но это слезы счастья. Я раньше не ощущала и не понимала,как я люблю свою землю,свою страну,как горжусь своим народом!

---

Посмотрела 2 сезон " Young Royals", мне зашёл гораздо лучше,чем 1. Всё как я люблю,Вилли весь сезон страдает и ревнует,прям ащ- ащ- ащ! А на моменте,где он задернул шторы,я нафиг сгорела! Химия через край,разыгрались ребята. Взрослая тетя с жизненным опытом внутри меня орет:" Что же вы делаете!", а 15 летняя фанючка издает восторженные писки.
А вообще,после 3 месяцев терапии,я начала смутно догадываться,что внутри мне так и осталось где то 15, я совсем не развита психологически. Понимаю,что ещё и в эти дебри мне сейчас совсем нельзя,нет ни сил ни ресурсов,когда на кону вопрос выживания
Но однако,однако интересно. Когда мне хотелось в юности встречаться с пацанами моложе меня,а встречалась со взрослыми мужиками,недоиграла чего то,компенсирую сейчас вот таким инфантильными интересами. Иногда задумываюсь,что не представляю,как найти мужика,который поймет мои расхождения внешнего образа и внутреннего. Муж бывший понимал,но где теперь тот муж...

---

Конечно я понимаю,что человеческое тело это химическая фабрика,но ебаные гормоны! Сегодня я Царь горы и повелитель мира,которому подвластно всё живое,а завтра - комок копошащиеся слизи,недостойной существовать. Конечно,не добавляют оптимизма почти ежедневные обстрелы моего Николаева из С -300. Сегодня попали в гимназию,которой больше 200 лет.Мое утро начинается с одной молитвы: Ебаная русня! Убирайтесь на хуй с моей земли! А для тех,кто хочет вякнуть что - то про не всё так однозначно или про НАТО,у меня только один аргумент: вы на нашей земле,не мы на вашей. А вообще так устала,что хочется просто закрыть глаза,уснуть,и уже не проснуться. Иногда думаю,что это был бы наилучший вариант. Оглядываясь назад,вижу:жизнь прожита хорошая...

---

вторник, 01 ноября 2022 в 00:02

Пишет Mister_Key:

понедельник, 31 октября 2022 в 23:12

Пишет What can i do:

Запиши в календар, через рік — на руїнах імперії танці.
А до кави візьми шоколад, на війну ви зробили чималий запас.
І навіть якщо ворог знищить всі електростанції,
знай, світло не зникне.
Бо світло всередині нас.

by Olena Pavlova

---

Что я видел...

Немного о том,что удалось посмотреть в последнее время.
1.Наш флаг означает смерть. Божечки,как я люблю Тайку! Все ,что он делает можно охарактеризовать как треш,угар и ебанина,и эго работы идеально ложатся на мою психику. А этот неповторимый юмор...Как всегда,сначала ржем и веселимся,а в конце рыдаем.Сюда же Тор,но без рыданий.Ребята,кто ругал Тора,вы серьезно? Это же Тайка,в его обычном проявлении,хочется спросить,а чего вы ждали? Когда идешь в кино,смотри предварительно,кто режиссер.
2.После. Господь,что я посмотела? Все эти сопли,драмы и так называемая крутость главного героя вызывают истерический смех.Жаль,мне не 15 лет,может зашло бы тогда,а так выеденного яйца не стоит. При том,что периодически смотрю Сумерки,как гилти плеже.Глянула,что там еще 3 части вышло,нет,спасибо.
3.Интервью с вампиром. 5 серий на одном дыхании.А я то думала,что после Круза,Пита,Данст не зайдет.Очень красивый,динамичный сериал,притягательные актеры,жду продолжения с нетерпением.
4.Топ ган.Меверик. Никогда не возвращайтесь по старым адресам...Как я люблю Топ ган за его красоту и эстетику! Драйв, красивенные молодые Круз и Килмер,Berlin,Take my breath away...Том молодцом,конечно,но никому не удается победить и переиграть время. Как молоды мы были...Не хотелось такого напоминания о своем возрасте...
5.Любовь на особом уровне. Иногда,когда приходит осень и за окном дует холодный ветер,я обильно намазываюсь японским кинематографом в жанре седзе. Это не подлежит никакой критике,это просто гилти плеже и мармаладка для моей души,прастите.И мангу еще иногда читаю,прастите дважды.Ничего не могу с собой поделать...

---

понедельник, 10 октября 2022 в 22:13

Пишет [J]Arlenne Lhermitte[/J]:

Обезъязычели, будто бы онемели,
Толку-то из пустого опять в порожнее.
Если от лютости челюсти каменеют,
Зубы крошатся, как здания в Запорожье.

Что там они говорят - это только присказка?
Сколько ещё людоеду детей положено?
Двести какое-то утро с кровавым привкусом.
- Як ви усі?
- Тримаємось, переможемо.

После подвалов дети на солнце щурятся,
Дети, что научились навек прощаться.
Лучше б враги отрастили клыки и щупальца,
Было б понятнее, как с ними обращаться.

Тут осторожней спускайся, темно на лесенке,
И одевайся теплее, уже не жарко.
Лучше б враги смешались с землёй и плесенью,
Только вот землю жалко. И плесень жалко.

Вырастут дети. Вырастят своё дерево.
Вырастут внуки - мирными, нежнокожими.
Пусть эти суки на худшее не надеются.
- Як ви усі?
- Тримаємось. Переможемо.

Alja Khajtlina

---

О лютой ненависти и святой любви. И наоборот.

Поговорила тут с троюродной сестричкой из Подмосковья,и чет третий день успокоиться не могу...Муж ейный-офицер,был в Чечне,сказал от мобилизации бегать не будет...Я спросила,что,пойдет в нас стрелять? В тетю Аллу,в дядю Славу? При том,что они изначально против войны,иначе бы я просто не общалась с ними.Подобная риторика,типа если он не пойдет,они придут сюда,проскользнула впервые...Что???Э???Кто на кого напал вообще-то и почему нужно защищать свое государство на территории чужого-ответа нет...Больно и горько,вспоминаю,как они приезжали каждое лето,как мы пили пиво и молодое вино,валялись на пляже...А когда были маленькие,каждый год я проводила часть лета у них,и нас с сестричкой чуть не забодал лось в лесу..Вспоминаю ,сижу и плачу...

---

5 месяцев

На прошлой неделе было 5 месяцев,как я здесь.Что по итогу? Работаю,живу с дочкой наконец-то вместе в отдельной квартире,пока все это великолепие до нового года,что дальше,неведомо.Хотели возвращаться хотя бы в Одессу,очень скучаю по маме и сестре,дочка по друзьям,но в свете последних событий...Чувство эйфории от контрнаступления сменилось на усталость и злость.Как можно быть такими покорными овцами ,идущими на заклание? Вас гонят на убой в чужую страну,убивать чужих детей...Мое разочарование в этом народе давно уже пробило дно...И это самое большое разочарование за всю войну.Не то,что планомерно уничтожают мой город,что меня лишили дома,моей жизни,заставили бросить все и уехать с одним чемоданом в чужую страну,а именно эти люди,которых я считала родными...Которые свято верят в то,что пришли нас асвабаждать,а по факту разгромили все русскоязычные области Украины...Земля вам стекловатой,те,кто пришли на мою родную землю!
И никогда еще я так не гордилась своим народом,который встал в едином порыве на защиту нашей земли!
Радостная новость на неделе-освободили Азовцев!
Такие себе итоги получились,но жить полноценно и радоваться я просто не могу,мы просто застыли в ожидании,хоть со стороны и кажется,что что-то делаем и живем...Как говорил дедушка Панас : От така хуйня,малята...

---

Хроники вынужденной эмиграции

Месяц назад нам пришли визы в Великобританию,месяц думали,решили не ехать, оставаться в Чехии." За" было то,что немного уже пообвыклись,освоились,у дочки появились друзья,у нас оплаченная квартира до нового года,с 1 сентября у меня будет работа. Самое главное,что не так далеко от дома,если что с родителями,можно или самим приехать или их эвакуировать,пока отказываются наотрез даже в гости. Из Великобритании - ясно понятно,не налетаешься. Против,то что английский мы знаем,а чешский- скорее нет ,чем да. Только начинаю что то с трудом понимать,языковой барьер- ужасная вещь,чувствуешь себя не только беспомощным,но и бесправным. Поняла одно- в любом случае после войны вернусь домой,как бы ни было хорошо в гостях,а дома лучше. Так какая разница,где я сейчас? Звериная тоска по дому,смотрела вчера фотки,душа рвется,не внимая голосу разума...Я здесь уже 4 месяца...Состояние анабиоза... Украденная жизнь...А ведь её и так осталось не много...А у детей наших украли юность и молодость,их планы и мечты...Будь проклята война ,и те,кто её развязал,поддерживает,финансирует,все те мрази и захватчики," асвабадители" ,которые сейчас насилуют мою землю,горите в аду!